Другий рік життя дитини

Другий рік життя дитини. Зараз вага дитини становить приблизно 10,5 кг, у два роки вона буде важче на 2-3 кг. Її зріст — 79 см, а наприкінці року дитина виросте до 88 см. Серед зубів є бічні різці, через півроку з'являться чотири перші премоляри, а в кінці року — ікла.

Віхи: ходіння й мовлення
Більшість дітей ближче до свого першого дня народження вже навчилась якось пересуватись, зазвичай повзати. Після цього дитина має стати на ноги. Однак навіть не всі діти повзають. Одна мама розповідала, що її син задовольнявся тим, що просто сидів, а встав лише у 15 місяців. Зате як він говорив! Вся його увага явно сконцентрувалася на розвитку мовлення. Буває і навпаки, моторика на певний час може загальмувати мовлення.
Більшість батьків спостерігає за тим, як їх діти вчаться стояти й ходити, зі змішаним почуттям задоволення, гордості й занепокоєння. Бачачи, як дитина стає на ноги, спотикається, падає, намагається встати знову, неможливо не подивуватися її витримці й рішучості, які необхідні для відпрацюванні цієї навички й подолання неминучих при цьому розчарувань. Цю віху батьки сприймають і як своє власне досягнення, тому що у певному сенсі це є винагородою і підтвердженням того, що їх зусилля не були марними.

Годування
Від найпершого дня життя стосунки матері й дитини зосереджені довкола годування, і для однорічного малюка воно зберігає те саме величезне значення, хоча відбулися аміни стосовно того, що він їсть, коли і як.
Якщо дитина відмовляється їсти або їсть дуже мало, мати лякається, що малюк захворів або помре з голоду. Насправді, напевно, жодна дитина не дасть заморити себе голодом: діти дуже міцно тримаються за життя і здатні процвітати на такій кількості їжі, яка дорослому видасться до смішного малою. В середньому, однорічна дитина їсть тричі на день, до твердої їжі і молока іноді додаються годування грудьми або з пляшечки вранці і пізно ввечері.

Сон
Усім дорослим знайомі приступи безсоння, коли нас не залишає якась нерозв'язана проблема або турбує щось незрозуміле. Діти не менше за нас зазнають таким самих тривог, які часто спричиняють порушення сну й нічні кошмари, які ще більше непокоять малят, адже вони не в силах пояснити свої страхи навіть самим собі. Через нічні кошмари дитина починає боятися засинати.
Усім дітям потрібна різна кількість сну, очевидячки, з цим фактом треба змиритися. Навіть в одній родині діти помітно відрізняються за тим, скільки і як вони сплять. Напружена, збудлива дитина засне набагато пізніше, ніж спокійніша. Деякі діти сплять міцніше за інших, їх менше турбує шум. Свою роль відіграє й особистість матері, оскільки, якщо мати занадто нервує, це передається дитині у вигляді загального напруження, і їй буде набагато важче заснути.
З якою б ніжністю і любов'ю ви не вкладали дитину у ліжечко, малюк сприймає постіль як кут самотності, тому для дитини цього віку характерною є звичка брати з собою у ліжечко різноманітні предмети. Дитина може розкладати їх певним чином, кожну іграшку — на своє місце. Засинання — це розлука і для матері, і для дитини. Забираючи з собою улюблені іграшки, дитина вчиться залишатися сам на сам і переборювати почуття самотності. Крім того, вона може уявляти себе матір'ю, яка забирає з собою всю свою родину.
Чимало дітей в цьому віці дуже прив'язуються до якогось предмета: іграшки, ковдри чи материнському шарфу, і ця потреба може бути настільки сильною, що без якогось предмета дитина відчуває порожнечу. Ця річ має бути з дитиною скрізь або потрібна їй лише вночі. З нею дитина почувається захищеною від смутку або самотності, мовби це частина матері, яка дає їй почуття власної безпеки. Смоктання пальця, що непокоїть багатьох матерів, підпорядковане подібній меті — заповнити простір, дати дитині що-не-будь своє, за що можна вчепитися, і, можливо, нагадує малюку про груди або пляшечку з молоком.

Дозвольте дитині сказати 'ні"
Надзвичайно важливо, щоб дитина могла з'ясувати свої можливості. Тому до неї слід прислухатися й сприймати її "ні" якомога серйозніше. Якщо природну схильність дитини в цей період казати "ні" не поважають, вона може стати або занадто покірливою, тому що потребує любові й схвалень батьків, або надзвичайно упертою і нестриманою. Більшість батьків погодились би з тим, щоб їхня дитина росла зі своєю власною думкою, а не рабськи підкорювалася тому, що скажуть інші. "Ні" обов'язково несе у собі агресію і неприйняття, і на цій критичній стадії дитині треба вправлятися у вираженні своїх почуттів без ризику бути покараною або почуватися капризною. Якщо дитина в цілому відчуває, що її поважають, прислуховуються до її бажання зробити щось самій і не кваплять, вона швидше навчиться справлятись в умовах поспіху. Подібним чином, якщо малюкові в розумних межах надається свобода вивчати й перевіряти речі на міцність, він легше підкориться правилам і заборонам, коли це буде необхідно.

Істерики
Істерика — це поєднання люті й розчарування. Коли ці почуття стають нестерпними, дитина позбавляється них у відчайдушний спосіб, багато в чому подібний до того, як у дитинстві вона позбавлялася неприємних відчуттів, випорожнюючись або голосно ридаючи. Бути з дитиною, яка б'ється в істериці, — випробування не для слабких. Малюк і сам може злякатися, що такою бурхливою люттю нашкодить матері. Якщо істерика трапляється в громадському місці, що, на жаль, буває часто, корисно відійти з дитиною в яке-небудь відлюдне місце, де її можна обійняти й зачекати, поки вона заспокоїться. Потім потихеньку з'ясувати, що стало причиною такого вибуху емоцій. Одна мати розповідала, що коли в її доньки починалась істерика, вона ставила її в куток. Мати усвідомлювала, що їй важко контролювати свій гнів і, щоб стримати доньку, користувалася допомогою двох стін. Деякі діти під час істерики не пускають до себе матір, і їх ліпше на деякий час залишити на самоті. Дитина мимовільно отямиться, до того ж і в матері буде можливість трохи заспокоїтись. Після цього дуже важливо намагатися відновити ніжні стосунки з дитиною і трохи згодом обговорити з нею те, що сталося, аби з'ясувати, через що зчинилися буча.
Без істерик в процесі дорослішання не буває, і треба навчитися їх переживати. Якщо вони дуже часті, батькам слід замислитися, чи не занадто вони пригноблюють дитину і чи не забагато вимагають від неї. Якщо дитині багато що дозволяється і при цьому вона не впевнена, що у разі чого батьки її зупинять, така непосильна поки що відповідальність за свої вчинки може її гнітити.

Страхи
В цьому віці діти зазнають усіляких страхів, іноді незначних, а подеколи — різко виражених. Такі страхи часто виглядають абсолютно ірраціональними, й нерідко батьків збиває з пантелику те, що їхні розради й пояснення не допомагають- Часто дитина боїться голосних звуків, наприклад, шуму пилососу або води, що зливається в туалеті. Іноді такі страхи минають, коли малюк до них звикає. Якщо побоювання не зникає, дуже важливо не зіштовхувати дитину саме з джерелом страху, сподіваючись, що таким чином вона його позбавиться, — такою тактикою ви ще більше її налякаєте.
Звідки виникають такі страхи, зрозуміти важко, тому що вони часто-густо виникають раптово, з глибин самої дитини. Навіть якщо дорослому зрозуміло, що нема чого лякатися, важливо розуміти, що для дитини джерело страху цілком реально. Як ми вже переконалися на прикладі істерик, почуття дитини дуже сильні, хай це душевне тепло або любов, лють і жага руйнування, і все це вона співвідносить зі своєю матір'ю. Вона, як і раніше, залишається центральною фігурою в житті дитини й сприймає всі її емоції. Коли дитина сповнена перших гнівних і деструктивних почуттів, то сама побоюється, що вони завдадуть шкоди матері, яка, в свою чергу, віддячить їй тим самим і ставитиметься до неї вороже. Можна припустити, що раптові й незрозумілі страхи походять від власне дитячих деструктивних почуттів, якими дитина не володіє і пояснює їх, скажімо, шумом унітазу, що може її засмоктати, або зубами собаки, який може її покусати. Треба пам'ятати, що зазвичай такі страхи минають.

Привчаємо до горщика
Питання контролю й дисципліни пов'язані й з приученням до туалету. В цілому очікувати від дитини, що вона навчиться дотримуватися чистоти до кінця другого року, а іноді й раніше, — нереально. До цього вона навряд чи набуде повного контролю над сфінктерами прямої кишки й сечовипускального каналу. Малюк більше потребує емоційної готовності й бажання співпрацювати з батьками. Якщо його примушують занадто рано, він може й поступитися, але відучиться, щойно йому доведеться опановувати які-небудь інші фізичні навички.
Для маляти вміст його тіла тісно пов'язаний з приємними чи неприємними відчуттями. Тепле молоко в животі, сосок у роті, який можна тримати і ссати, — завдяки цьому дитина відчуває поруч із собою матір, яка піклується про неї. Гази, переповнений кишечник або сечовий міхур завдають малюку біль чи дискомфорт, яких він інстинктивно позбувається шляхом випорожнень і після цього знову почувається добре. До цього дитину заохочує і мати, яка посміхається і говорить: "От молодець, от розумець. Отак краще", — виражаючи своє задоволення, побачивши брудні пелюшки. Зрештою, пелюшки, що регулярно забруднюються, є добрим знаком того, що організм дитини функціонує нормально. Коли дитина підростає, вона дедалі більше усвідомлює, яке задоволення      приносить своїй матері, і починає вважати свої випорожнення подарунком.
На 2-ому році життя, у міру того, як дитина бореться за незалежність, вона сприймає кал і сечу як свою власність, що її вона може або виштовхну ти, або затримати на скільки їй заманеться. Важливо розпізнавати і поважати подібні бажання.
Заохочувати дитину скоріше    подорослішати й робити свої справи у відведеному для цього місці потрібно обережно   й   тактовно, оскільки малюку доведеться усвідомити, що, виявляється, його відходи виробництва зовсім не такі чудесні скарби, як йому думалося. Якщо дитині занадто грубо заявити про це, вона може відчути себе подавленою і приниженою, почне побоюватися, що її вважають брудною.