Забороняти чи дозволяти капризній дитині те, що їй хочеться

Забороняти чи дозволяти дитині те, що їй хочеться. Ось дилема, яка постає перед більшістю молодих батьків. Поступово багато хто з них вчиться робити вибір. Але в деяких, навіть досвідчених, матерів і батьків ця проблема лишається і далі невирішеною.

Однозначної відповіді на це запитання немає. Успіх сприяє людям добрим, які, проте, не бояться в разі потреби виявити твердість. При цьому не важливо, що буде за цим — заборона чи дозвіл. Зате заборони з боку надмірно суворих батьків або потурання через їх невпевненість і нерішучість можуть завдати лише шкоди. Отже, все залежить від вашого характеру і від тієї реакції, яку викличуть ваші дії у дитини.

Переломний момент. Важко говорити про перспективи, не вивчивши, як вирішувалася проблема в минулому. В різні періоди історії існували різні підходи у співвідношеннях заборони і заохочення дитячих вчинків. Так, вікторіанська епоха була прикладом суворості у вихованні, приділяючи особливу увагу добропорядності поведінки. Після Першої світової війни ситуація кардинально змінилася. Родоначальники педагогічної науки в Америці Джон Дьюї та Вільям Кілпатрик довели, що діти швидше і краще засвоюють знання, якщо використовуваний метод навчання сприяє їх готовності рухатися вперед і стимулює їхнє бажання вивчати предмети, що їм сподобалися. 3. Фрейд і його послідовники з'ясували, що засноване на страхові виховання пуританського ставлення до сексу може деформувати особистість і згодом стати причиною неврозів. Дослідження кримінологів виявили, що більшість злочинців і правопорушників у дитинстві страждали від дефіциту любові і ласки, а зовсім не від безкарності. Усе це привело до лібералізації виховання, до пом'якшення дисципліни, до спроб дати дітям усе те, що, на думку дорослих, необхідне для розвитку їхньої індивідуальності. Деякі провідні педіатри Америки застосовували аналогічні ідеї у вихованні дітей. Але до 1940-х років лікарі продовжували дотримуватися жорстких настанов у питаннях годування немовлят. Вважалося, що нерегулярні проміжки часу між їдою і різна кількість їжі можуть призвести до розладів шлунково-кишкового тракту і до тяжких, навіть смертельних, хвороб. Тільки опубліковані 1942 року результати експериментів доктора Престона Маклендона і місіс Френсіс П. Сімсаріан, присвячених так званому годуванню на вимогу, переконали їхніх колег, що більшість дітей самі можуть визначати перерви між годуваннями та об'єми разового прийому їжі і при цьому залишатися здоровими й бадьорими. Лише після цього в медичній практиці швидко і повсюдно відбулися суттєві зміни. Тепер для основної маси американських дітей встановлюють від самого початку більш чи менш гнучкий режим годування.

Лікарі, які раніше палко переконували молодих батьків, щоб ті своїм м'яким ставленням не зіпсували дитину, тепер закликають їх виконувати бажання немовлят не тільки в питаннях годування, а й взагалі давати їм якомога більше любові і ласки.

Наукові відкриття і пов'язані з ними зміни у вихованні немовлят дали користь і дітям, і їхнім батькам. Серед тих й інших стало менше незадоволених життям і значно більше щасливих.

Така справді революційна для нашої цивілізації зміна поглядів не могла не викликати збентеження і неабиякої плутанини в думках багатьох батьків. Людям властиво використовувати у вихованні методи, які вони пізнали, коли самі були дітьми. Не є проблемою сприйняти нові ідеї, що стосуються вітамінів або ліків. Але якщо вас виховували в суворості, обмежували вашу поведінку, манери, одяг тощо численними заборонами, то вкрай важко перебороти себе і створити для своєї дитини зовсім іншу атмосферу. Навіть якщо ви вірите в справедливість нових теорій, все одно, коли ваша дитина зробить вчинок, за який вас у дитинстві суворо карали, ви розгніваєтеся сильніше, ніж чекали від себе. Але цього не варто соромитись. Вашу поведінку диктує природа. Саме такий консерватизм у вихованні дає можливість різним цивілізаціям на Землі залишатися стабільними від покоління до покоління.

Проте більшість батьків цілком можуть впоратися з вихованням дітей у наш переломний час Пояснити це легко: їх Самих плекали в атмосфері доброзичливості, хотіли, щоб вони стали щасливими. Виховуючи нове покоління, ці люди не вважають за конче потрібне дотримуватися нових теорій буквально. Раніше лікарі наполягали на жорсткому режимі харчування; розумні батьки виконують рекомендації професіоналів лише загалом (і діти здебільшого легко пристосовуються до регулярного прийому їжі). Такі батьки не бояться іноді змінити час годування і не примушуватимуть малюка голодом нидіти — всім своїм єством вони відчувають, що мають рацію, відступаючи від рекомендацій.

Згодом лікарі почали пропагувати гнучкість режиму, проте дбайливі батьки також не стали бездумно дотримуватися цього принципу. Вони не дозволять дитині продовжувати гратися, якщо настав час лягати спати, бо чудово знають (ще з часів свого дитинства), що час сну — це святе, і ніякі теорії тут ні до чого.

Батьки, яких нова теорія може збити з пантелику, поділяються на дві групи. Перша група батьків упевнена, що їх самих виховували неправильно. Якщо ти не довіряєш собі, то хоч-не-хоч, а доводиться слухати чиїсь поради. До другої групи належать батьки, які вважають, що їх виховували дуже суворо. У них назавжди залишилося відчуття образи на своїх батьків, і для них є нестерпною думка про те, що в очах своїх дітей вони можуть виглядати такими ж деспотами. Але тут на них очікує небезпека: якщо ви хочете, щоб дитина була схожа на вас, не треба нічого вигадувати — модель виховання закладена у вас самих. Ви знаєте, якою слухняною, якою ввічливою ви хочете її бачити. Вам немає потреби спеціально замислюватися над цим. Але якщо ви хочете, щоб дитина виросла не схожою на вас, якщо прагнете виховувати її інакше — поблажливіше наприклад, то ваш власний досвід не підкаже, як це зробити. У тих випадках, коли ситуація вийде з-під вашого контролю, зокрема дитина почне зловживати вашим усепрощенням, буде дуже важко повернутися на правильний шлях. Поведінка дитини доведе вас до сказу. Та що більше ви будете дратуватися, то сильніше вас огортатиме острах з приводу того, що вам заманеться наслідувати модель виховання, якої ви хотіли б уникнути.

Звичайно, я навмисно передаю куті меду. Ставши батьками, ми лише частково беремо на озброєння одні методи, якими нас виховували, а від інших відмовляємося. Тут усе визначає почуття міри, і більшість із вас напевно зуміє знайти потрібний компроміс. Мої ж міркування мали на меті наочно показати труднощі, яких ви можете зазнати.

Не ламайте своїх звичок. Мені здається, що розумні батьки, які за природою мають схильність до спартанського виховання, не повинні переінакшувати свій характер. Ви можете виявляти певну суворість, наприклад, вимагати від дитини гарних манер, слухняності, акуратності, — це їй не зашкодить. Критерієм тут мають бути душевна теплота дорослих і відсутність озлобленості в дитині. Суворість стає справжньою перешкодою, коли вона не знає міри, коли дитина взагалі не відчуває схвалення своїх вчинків, коли їй не дозволяють чинити так, як того вимагають її вік і власні уподобання. Внаслідок цього виростають боязкі, безініціативні або непривітні зі своїми товаришами діти.
Більшого успіху доможуться батьки, які сповідують інший, доброзичливіший, тип спілкування з дитиною, виявляють певний лібералізм до її недоліків, наприклад до неохайності. Проте і тут у своїй поблажливості не можна виходити за межі, не можна боятися виявляти твердість у важливих з погляду батьків ситуаціях.

Прорахунки у вихованні добром трапляються не через те, що від дитини дуже мало вимагають, хоч і це теж має значення. Головна причина полягає у вихователі: він сам у душі не впевнений у справедливості своїх зауважень або несвідомо підпорядковує себе дитині.