Проблеми виховання дітей

У дорослих є свої потреби. У книжках про виховання дітей, звичайно багато мовиться про те, чого потребують наші діти: про любов, розуміння, терпіння, наполегливість, твердість характеру, захист, товариське ставлення, про калорії та вітаміни. Аби лише прочитати весь цей матеріал, потрібні чималі зусилля. Бідолашних батьків буквально пригнічує кількість обов'язків, що падає на них. У них виникає відчуття, ніби автор забуває, що дорослі теж живі люди і в них є свої потреби. Здебільшого здається, що автор горою стоїть за дитину, а винними у будь-якому разі бувають батько і мати.

Не можна не згадати про те, які проблеми виховання дітей чекають батьків на кожному кроці, як вони втомлюються, наскільки більше турботи могли б дістати їхні діти, коли б самі були поступливішими. Треба чітко розуміти, що виховання — процес тривалий і складний, а батьки, як і діти, — живі люди, і ніщо людське їм не чуже.

Деякі діти вимагають до себе більше уваги. Цілком очевидно, що кожній дитині з народження властивий свій темперамент. Батьки не можуть з власної волі замовити характер дитини — доводиться задовольнятися тим, що дала природа.

Але батьки теж не глина, з якої можна ліпити що завгодно. Подружня пара, в якій і в чоловіка, і в дружини м'яка вдача, ідеально підходить для виховання дівчинки з легкою поступливою натурою. Вони не тримали б її в лещатах, дали б їй необхідну свободу, аби вона виросла незалежною, впевненою в собі жінкою. Але їм були б непереливки, коли б у них народився енергійний, цілеспрямований син. Їх весь час дратував би його натиск, вони почувалися б з ним непевно, хоча від щирого серця любили б його. Інша пара не побачила б у такому хлопчику нічого поганого, чудово ладила б із ним, ласкаво називаючи дзиґою. А от з тихою і спокійною дитиною їм було б незатишно. В усіх випадках, виховуючи дитину, батьки повинні рахуватися з її натурою.

Хоч як було б добре, все одно буде важко. Виховання дітей навіть в найідеальнішому випадку — важка праця. Треба готувати для них особливе харчування, прати пелюшки і одяг, прибирати бруд, після того як вони поїдять, і розбирати гори іграшок. Неминуче доведеться припиняти сварки і витирати сльози, слухати розповіді, які неможливо зрозуміти, і брати участь у дивних іграх. Треба бути готовим охоче читати вголос книжки, які вам нецікаві, і відвідувати зоопарки, музеї та різні розважальні програми, допомагати робити уроки і виконувати подвійну роботу, якщо дитинча захоче допомогти вам у хатніх справах або в майстерні. Не пощастить, попри будь-яку втому, уникнути відвідування батьківських зборів.

На дитину йтиме значна частина бюджету, починаючи із збільшених витрат на просторішу квартиру і кінчаючи купуванням черевиків, які вона зношуватиме з блискавичною швидкістю.

Через дітей ви перестанете ходити в гості, в театри, на виставки і зустрічатися з друзями. Ви матимете величезну втіху від дитини і ні за що не поміняєтеся місцями з бездітною парою, проте все одно тужитимете за своєю свободою.

Звісно, дітей народжують не для того, щоб стати мучениками. Дітей народжують, бо люблять їх, хочуть їх мати. Батьки люблять дітей так само, як їх самих любили в дитинстві. Піклуватися про дітей, спостерігати, як вони ростуть і перетворюються на чудових дорослих людей, — цього щастя ні з чим не можна порівняти, хай воно навіть далося важкою працею. Це ваше творіння, це ваше безсмертя. Навіть всесвітня популярність — ніщо порівняно з радістю материнства чи батьківства.

Ніхто не вимагає від вас самопожертви. Деякі надмірно добросовісні молоді батьки, опинившись віч-на-віч зі своїми новими обов'язками, сприймають їх не як суто побутові труднощі, а як свій життєвий хрест. Навіть коли їм випадає щасливий шанс на якийсь час відвернутися від усієї цієї суєти, вони приховано відчувають провину і не можуть дістати свою дещицю радості. Такий настрій частково можна пояснити в перші тижні після появи дитини, коли все нове, коли клопоту повна голова. Але жертовність як життєвий принцип не дасть користі ні батькам, ані дитині. Батько і мати так зосереджуються на догляді за дитиною, що не помічають нічого довкола і стають нецікавими не тільки для тих, хто їх оточує, а й один для одного. Вони відчувають себе ув'язненими, забувши, що самохіть взяли на плечі такий тягар. Мимоволі винною в їхніх очах стає дитина, яка зовсім не чекає від батьків такого цілковитого самозречення, і вимоги до неї необґрунтовано завищуються. Виходить замкнене коло. Щоб досягти рівноваги, слід приділяти дитині стільки уваги, скільки необхідно для задоволення її найсуттєвіших потреб, і не обмежувати в розвагах себе, якщо тільки це не йде на шкоду малюкові. Так ви збережете більше сил і нервів для нього, дуже любитимете його й емоційніше демонструватимете свою любов.

Батьки мають право чекати від дитини відповідних почуттів. Віддаючи малюкові багато сил і часу, що цілком природно для нормальних батьків, ви маєте право чекати від дитини певної реакції. Звичайно, не йдеться про якесь висловлення подяки зате, що його народили, доглядають за ним, — це нереально і виходить за межі здорового глузду. Але у відповідь на турботи дитина повинна слухняно і щиро сприймати спосіб життя та ідеали батьків. Це потрібно не тільки і не стільки батькам, скільки їй самій, щоб вирости товариською і доброзичливою щодо оточуючих.

Якщо дорослі сумніваються у своєму праві вимагати хорошої, на їхню думку, поведінки малюка — можливо, збиті з пантелику теоріями самовираження дитини або маючи схильність до самозречення, а можливо, просто побоюючись викликати своїми зауваженнями його неприязнь, він стане дедалі частіше робити погані вчинки. Не знаючи, як їм запобігти, батьки починають дратуватися і сердитися. Не розуміючи, чим викликаний гнів дорослих, дитина й собі починає нервувати. В ній боротимуться відчуття провини і страху, і в результаті вона ще дужче вередуватиме. Коли, наприклад, дитина, загравшись увечері, не хоче йти в ліжко, а мати своєю наполегливістю боїться засмутити її, через декілька місяців малюк стане справжнім деспотом, примушуючи її проводити з ним довгі вечірні години. Нічого, крім роздратування, подібна вередливість у ній викликати не може. Якби вона розуміла, що іноді потрібно бути твердою, то сама здивувалася б, з яким бажанням дитина почала б виконувати її прохання, і атмосфера в сім'ї знову стала б безхмарною.

Інакше кажучи, батьки не відчують задоволення, поки не змусять своїх дітлахів слухатися, і ті не будуть щасливі, поки не навчаться поводитися зразково.