Виховання дитини. Стосунки батьків з бабусями і дідусями

Дідусь і внукБабусі й дідусі надають неоціненну допомогу молодим батькам. Від контактів з дітками літні люди дістають величезну втіху. Вони навіть самі дивуються своїм змінам: «Знаєте, чому нам так добре з онуками, хоч того ніколи не було з дітьми? Напевно, через те, що над нами не тяжіє величезна відповідальність».

У багатьох країнах бабусь вважають найдосвідченішими фахівцями в галузі виховання дітей і догляду за ними. Будь-яка молода мати прагне отримати пораду чи дістати допомогу від своєї матері. Наприклад, молоді жінки швидше звернуться до лікаря, і багатьом навіть на думку не cпаде консультуватися зі своїми батьками. Частково це пояснюється тим, що ми дуже довіряємо фахівцям — лікарям, психологам, консультантам. Крім того, наука нині стрімко йде вперед, і те, що двадцять років тому вважали прийнятним, тепер безнадійно застаріло. Але головною причиною все ж таки залишається бажання новоспечених батьків бути самостійними; вони хочуть довести всьому світу і собі зокрема, що можуть жити так, як самі хочуть, і можуть подолати будь-які труднощі. Вони побоюються, що батьки почнуть повчати їх, як маленьких, і тим самим знову поставлять їх у залежність, якої вони не так давно позбулися.

Непорозуміння — це нормально. У деяких родинах стосунки між поколіннями дорослих можна описати лише одним словом: ідилія. В інших — таких не дуже багато — атмосфера весь час наелектризована, і в ній вчуваються могутні розряди. Урешті випадків спостерігаються незначні непорозуміння, коли в сім’ї росте перша дитина, але з часом усі успішно притираються один до одного.

Молода жінка, досить упевнена в собі, в разі потреби не вважає принизливим звернутися по допомогу до своєї матері. Бабуся часто і сама виявляє ініціативу, і якщо її поради не викликають у молодої матері протесту, то вони будуть сприйняті інакше мати тактовно промовчить і зробить усе по-своєму.

На жаль, більшість батьків спочатку дуже нервують. Як усі люди, що тільки розпочали нову діяльність, вони бояться виявити свою невмілість і дуже хворобливо сприймають втручання у свої справи та критику своїх дій.

Більшість бабусь ще замолоду пережили таку ситуацію і намагаються зайвий раз не загострювати обстановку. З другого боку, у них за плечима багатий досвід і усталені погляди, вони всім серцем люблять своїх онуків, і їм несила утриматися, щоб не дати якусь пораду. Вони із сумнівом ставляться до числен¬них змін у догляді за маленькими дітьми — гнучкого розкладу годування, раннього підгодовування твердою їжею і пізнього привчання до горщика — і через силу сприймають подібні нововведення. Навіть змирившись із новими методиками, вони не можуть заспокоїтися, бо вважають, що молодь дуже бездумно дотримується нових методик. (Коли у вас самих з'являться онуки, вам буде легше зрозуміти, що я маю на увазі.)

Якщо у молодих батьків немає комплексів, вони грамотно побудують взаємини зі старшими, дозволяючи тим вільно висловлювати свою думку і навіть заохочуючи їх до цього. Вільне обговорення створює більш сприятливу атмосферу, ніж невиразні натяки чи прикре мовчання. Молода мати, певна, що правильно доглядає дитину; не побоїться сперечатися зі своєю матір'ю: «Я знаю, тобі не подобаються мої методи. Ну що ж, я готова ще раз обговорити їх з лікарем і уточнити, чи правильно я все роблю». Це не означає, що вона визнала свою поразку. Врешті-решт рішення вона залишає за собою. Просто їй зрозуміло, що бабуся мала добрі наміри і що вона не менше, ніж мати, стурбована здоров'ям і благополуччям малюка. Розумна мама ладна обговорити зі своїми батьками не тільки поточні проблеми, але і взагалі поговорити з ними на теми виховання.

Бабуся здатна по-справжньому допомогти дочці, якщо частіше хвалитиме її і всім своїм виглядом показуватиме, що та діє правильно, хай навіть щось її і не влаштовує. Це змусить молоду матір частіше звертатися за порадами до старших.

Якщо бабусі та дідусю довіряють дитину на півдня або на два тижні, між дорослими на основі розумних компромісів слід укласти взаємну угоду. Батьки повинні бути певні, що дитину не візьмуться виховувати всупереч їхнім принципам (наприклад, не змусять їсти те, що їй не подобається, не почнуть сварити, якщо вона вчасно не прокинулася на горщик, чи лякати поліцією). З другого боку, нереально вимагати від літніх людей, щоб вони до найменших дрібниць виконували вказівки молодих батьків. Дитина не зіпсується, якщо виявить повагу до бабусі з дідусем, їй не зашкодить незначна зміна розкладу годування і раціону, не страшно, якщо вона буде трохи бруднішою чи, навпаки, чистішою, ніж звикла бути вдома. Якщо батьки не впевнені в здатності бабусі і дідуся дотримуватися необхідної тактики у вихованні дитини, то, зрозуміло, їм не слід довіряти цю справу.

Хворобливе ставлення до чужих порад. Як правило, непорозуміння виникають між дорослими дітьми та їхніми бать¬ками, коли у перших лишилися неприємні спогади про власне дитинство. Тоді у матері неминуче виникають невпевненість у собі, різке неприйняття критики своїх дій і бажання підкреслити свою незалежність. Вона беззастережно дотримується всіх нових теорій у вихованні, буквально виконуючи вказівки з різних повчань, геть-чисто заперечує все, до чого була привчена змалечку. Їй приємно показати своїм батькам їхню відсталість, і при нагоді вона не промине слушного випадку вколоти їх. Буває по-cправжньому цікаво спостерігати за суперечкою з якого-небудь питання, коли опоненти не бажають прислухатися один до одного. Біда лише в тім, що жертвами в цій перестрілці стають діти. Мені залишається тільки порадити батькам, які не можуть знайти з бабусею і дідусем спільної мови, попросити старших слі¬по виконувати прохання і рекомендації, не вдумуючись у їх суть.

Деспотичні бабусі. Деякі бабусі весь час повчають і поправляють своїх дочок, що вже стали матерями, немовби ті досі ще малі діти. Становищу таких молодих мам не позаздриш, їм не потрібні поради, вони нервують, але не знаходять у собі сили протистояти диктатові. Якщо мати послухається бабусиної поради, вона почуватиме себе залежною, якщо ж проігнорує її, мучитиметься почуттям провини. Як же в такій ситуації захистити себе? Відповідь може бути одна: успіх залежить тільки від неї самої. Але відразу нічого не вийде — будуть потрібні довгі зусилля. Насамперед жінка повинна постійно нагадувати собі, що вона мати і свою дитину вона зможе виховати краще, ніж хтось, їй слід у хвилини сумнівів звертатися за порадами до лікаря або патронажної сестри. Потрібні шукати опору і в чоловіковій підтримці, тим паче коли зазіхання на її самостійність йде від свекрухи. Якщо чоловік вважає, що його мати має слушність, він може сказати дружині про це віч-на-віч, але у присутності бабусі повинен бути на боці дружини.

Молодій жінці потрібно також навчитися не уникати своєї матері і спокійно вислуховувати її. Інакше вона виявить свою слабкість і нездатність протистояти зовнішньому впливу. Попри труднощі, треба навчитися не втрачати від гніву здоровий глузд і не виходити І себе. Ви можете сказати, що в жінки є всі підстави гніватися на матір. Нехай так. Але і стримуваний гнів, і відкрите роздратування доводять лише, що жінка дуже довго перебувала в підлеглому становищі, і причина цього — страх розсердити матір. Деспотична бабуся чудово відчуває ретельно приховувані ознаки слабкості дочки і при нагоді не забуде цим скористатися. Молода мати не повинна відчувати провину, якщо її слова роз¬сердять або засмутять бабусю. Причому зовсім необов'язково вдаватися до підвищеного тону — принаймні не можна часто сваритися з нею. Краще потренуватися наодинці із собою і, коли потрібно — перш ніж втратити над собою контроль,— вимовити спокійним упевненим голосом: «А знаєш, лікар радив мені саме так годувати малюка», «Я не збираюся його надто кутати» або «Я не допущу, щоб він так довго плакав». Саме спокій молодої матері може переконати бабусю, що сперечатися марно.

Якщо конфлікти між представниками різних поколінь не припиняються, буває корисно, як для молодих батьків, так і для бабусі з дідусем, звернутися до фахівця — домашнього лікаря, психолога, працівника соціальної підтримки — і поговорити з ним наодинці, виклавши свій погляд на спірну проблему, а потім зібратися разом і дійти остаточного рішення. Але в будь-якому разі всі члени сім'ї мають прийняти як постулат, що основна відповідальність лежить на батьках дитини і саме їм належить останнє слово.