Материнство. Любов до майбутньої дитини

Неоднозначне ставлення до вагітності. Існує дуже поширене уявлення, що жінка переживає ні з чим незрівнянну радість, готуючись до материнства. Упродовж усієї вагітності вона тільки й думає, що про майбутню дитину. Коли дитина з'являється на світ, мати легко і невимушено входить у роль матері. Усе це відповідає дійсності лише певною мірою. Це тільки один бік медалі. Медичні дослідження показали (а багато мудрих жінок знали про це й раніше), що вагітність, особливо перша, навіть за нормально¬го перебігу, викликає чимало неприємних відчуттів у жінки.

Можна сказати, що перша вагітність, кладе край безтурботній юності. Відходить у минуле струнка фігура, а з нею і весела вдача. Все це ще повернеться, але поки що лишається із сумом згадувати, якою гарною ти була зовсім недавно. Жінка також розуміє, що, народивши, вона змушена буде обмежити світ родиною. Багато які втіхи їй будуть тепер недоступні. Не зможе вона, підкоряючись миттєвому імпульсу, стрибнути в машину і вирушити світ за очі. Не зможе проводити довгі години в компанії друзів, не зможе опівночі повертатися додому. Схудне сімейний бюджет, і увага чоловіка, що раніше належав тільки їй, тепер ділитиметься на двох.

Кожна вагітність проходить по-різному. Зміни, які вас чекають з появою дитини, сприймаються не так драматично, якщо у вас уже є двоє або троє дітей. Але досвідчені лікарі кажуть, що недуги, які псують настрій жінки, можуть виникнути підчас будь-якої за рахунком вагітності. Впливають на самопочуття майбутньої матері різні причини: наприклад, вагітність стала для неї несподіваною; чоловік не приділяє їй належної уваги через свою завантаженість на роботі; боронь Боже, коли хтось із членів сім'ї серйозно захворів або зникла гармонія у стосунках з найближчою їй людиною. Не виключено, що жінка сама не здатна пояснити коливання у своєму настрої.

Один із моїх знайомих акушерів розповідав мені про кризи в родинах перед народженням другої чи третьої дитини, хоча за всіма ознаками подружжя могло б бути цілком щасливе, маючи п'ятьох, а то й шістьох дітей. Жінку, яка щиро бажає народити, під час чергової вагітності огортають сумніви — чи вистачить їй часу, чи не забракне фізичних і духовних сил любити ще одного члена сім'ї. Про недоцільність вагітності дружини може сказати й чоловік, незадоволений, що його дружина за турботами про дітей майже зовсім не приділяє йому уваги. Але хоч би хто з двох почав нервувати, його настрій швидко перекинеться на іншого. Адже спрацьовує принцип бумеранга: щось віддавши іншому, ти повинен бути готовий, що воно повернеться до тебе.

Мені не хотілося б, щоб мої приклади ви сприйняли, як щось неминуче. Таке трапляється навіть у найщасливіших родинах, і здебільшого непорозуміння швидко вирішуються. Народження дитини не так дратує батьків, як думки про небажаність цієї події. Можливо, це відбувається тому, що вони вже миряться з невідворотністю подій.

Любов до дитини приходить поступово. Багатьом жін¬кам, для яких вагітність була бажаною, не завжди легко змусити себе полюбити дитину до її появи на світ. Та варто їй завору¬шитися в її утробі, як жінка усвідомлює, що це жива істота; з часом її думки про майбутню дитину набувають конкретності, і вона вже думає, як роститиме і виховуватиме її.

Здебільшого буває так, що жінки (навіть найдобріші і найспокійніші), вперше дізнавшись про свою вагітність, відчува¬ють лише збентеження і тривогу. Та що ближче до пологів, то спокійніше вони ставляться до свого становища, то більшу любов відчувають до майбутньої дитини.

Первісток, особливо у молодої матері, як правило, спочатку викликає розчарування. Їй здається, що він уже рідний для неї, він її плоть і кров, і вона ладна відповісти йому вибухом мате¬ринських почуттів, які цієї миті переповнюють її. Але першого дні, а іноді весь перший тиждень після пологів цього звичайно не трапляється. Розуміння, що в тебе з'явилася дитина, приходить не відразу, і по-справжньому матір'ю жінка починає усвідомлю¬вати себе вже вдома, коли якийсь час проведе з нею наодинці.

Нас частенько спеціально попереджають, що дитина не винна в тім, що не справдила наших очікувань стосовно своєї статі. Гадаю, це зайве. Щоб полюбити майбутню дитину, ще до її народження ми у своїй уяві малюємо її зовнішність, уявляємо собі її хлопчиком або дівчинкою. І це природно. Кожна сім'я хоті¬ла б мати дитину певної статі. Але, не отримавши бажаного, ми ладні всім серцем полюбити того, хто з'явився у нас. Тож радійте, передчуваючи поповнення у своїй родині, і не відчувайте себе винними, що сталося не так, як хотілося б вам. Материнство повинно бути сповнене любов’ю до майбутньої дитини.

Чи потрібно всіх дітей любити однаково? Це питання непокоїть чи не всіх совісних батьків. Їм чомусь здається, що різниця у ставленні до тієї чи іншої дитини неприпустима, їхні тривоги з цього приводу мені здаються надуманими. Хо¬роші батьки повністю віддані всім своїм дітям, вони бажають їм усім щастя і ладні багато чим пожертвувати, щоб досягти цього. Та позаяк однакових дітей не буває, то жоден батько не може ставитися до них зовсім однаково. Його завжди тішитиме тямущість одного і спритність другого; він буде невдоволений неакуратністю старшого і неуважністю молодшого.

Найбільше переймаються батьки з того приводу, що один із дітей викликає у них особливе роздратування, тим паче що для цього немає очевидних причин. Характерне таке мамине зауваження: «Цей шибеник весь час виводить мене із себе. Але я намагаюся бути з ним м'якшою, змушую себе не звертати надто великої уваги на його пустощі».

Причини невдоволення. Підстави для упередженості проти одного з дітей можуть бути найрізноманітнішими, і аж ніяк не завжди вони лежать на поверхні. Ми вже згадували про два можливі чинники: для батьків вагітність стала несподіваною і небажаною або в її процесі в родині відбувалися серйозні кризи. Негативне ставлення батьків може бути і в самій дитині, якщо вона в чомусь не виправдала надій, які ті на неї покладали. Наприклад, народився хлопчик, а не дівчинка, як сподівалися батько й мати. Чи, може, дитина, як з'ясувалося, не така талановита, як вони сподівалися. Можливо, вона росте слабкою і хворобливою порівняно зі своїми братами й сестрами, справжніми богатирями. Вона може довго страждати від кольок у животі, тижнями заходитиметься плачем, не реагуючи на всі спроби батьків заспокоїти її. Батько напевне буде розчарований, якщо син не досягає блискучих показників у спорті, а мати буде невдоволена, якщо він не зможе вступити до університету. При цьому батьки залишаються цілком розсудливими людьми, які розуміють, що не можна отримати дитину на замовлення. Але їхні суто людські слабкості не дають можливості відмовитися від ілюзій.

Коли дитина підросте, вона своєю поведінкою або рисами вдачі іноді нагадує нам, сама того не підозрюючи, свого бра¬та, сестру чи батьків, які свого часу дуже псували нам життя. Мати раптом побачить у синові свого молодшого брата, який у дитинстві не давав їй спокою, причому вона навіть не усвідомлюватиме, що саме ця схожість їй неприємна.

Батька іноді дратують деякі риси синового характеру, на¬приклад сором'язливість. Але йому й на думку не спаде, що сам він у дитинстві мав купу неприємностей через свою надмірну боязкість. Резонно вважати, що людина, яка сама страждала, ставитиметься до своїх дітей з більшим розумінням і співчуттям. Проте зазвичай це буває не так.

Вихователю треба бути і добрим, і суворим. Людям влас¬тиво гостро реагувати на вчинки своїх дітей. Як правило, це нам допомагає: ми прагнемо прищепити їм ті самі позитивні риси, які виховували в нас наші батьки. Це відбувається несвідомо, так міцно засіли в нас закладені з пуп'янка ідеали.

Цілком природним є те, що ми неоднаково ставимося до наших дітей; а те, що дратує нас в одній дитині, в іншій викли¬кає почуття гордості. Подібні змішані відчуття є не що інше, як вияв нашої відповідальності та бажання, щоб діти виросли гідними людьми.

Якщо у батьків один із дітей постійно викликає негативні емоції, то щодо нього дорослі починають відчувати провину. А це вже погана прикмета. Почуття провини набагато гірше діє на дитину, ніж будь-яка, навіть надмірна, суворість.